Вісник

Вісник НГСУ 1/2004 Підземне зберігання газу

ПІДЗЕМНЕ ЗБЕРІГАННЯ ГАЗУ В УКРАЇНІ ЗА 40 РОКІВ

Б.П. Савків
головний фахівець НАК «Нафтогаз України» дійсний член Української нафтогазової Академії

Мережа підземного зберігання газу є справжньою коштовною перлиною в намисті газової промисловості України.
На наш погляд, досить вдале визначення терміну «підземне зберігання газу» дано професором Мічиганського університету (США) М.Р. Теком:
«Підземне зберігання газу — винятково ефективний процес, що забезпечує стале постачання природного газу з магістральних газопроводів при змінному ринковому попиті, в залежності від погодних умов, з інженерною та економічною вигодою».

Від себе уточнюємо, що підземне зберігання газу забезпечує стале постачання його не тільки в залежності від погодних умов, але й від довготривалого припинення чи істотного зменшення газопостачання, спричиненого великою аварією чи стихійним лихом, погіршенням екологічної обстановки.
Дійсно, підземне зберігання газу є винятково ефективним засобом нагромадження енергоносія для короткочасного та довгострокового його зберігання з метою використання для надійності постачання споживачів, і за масштабами та вигідністю не має альтернативних аналогів не тільки в газовій промисловості, але й в усіх інших галузях паливно-енергетичного комплексу.

Характерною особливістю сучасного стану газової промисловості Європи є значна віддаленість основних споживачів газу від найперспек-тивніших районів видобутку цього виду палива. Винятково вигідне георафічне розташування України на перетині основних діючих трансконтинентальних і міждержавних газопроводів робить її своєрідним «газовим мостом» між згаданими регіонами.

Газотранспортна система України за своєю потужністю є другою після системи Росії. При її допомозі здійснюється близько 90 % експорту російського газу або більше чверті потреби європейських країн. За обсягом транзиту газу через свою територію наша країна впевнено займає перше місце в світі. Україна є одним з найбільших споживачів природного газу, займаючи за цим показником шосте місце в світі і четверте в Європі після Росії,  Великобританії та Німеччини, значно випереджаючи такі великі країни як Італія та Франція.

Водночас система газопостачання України є однією з найрозгалуженіших в Європі: траси магістраль¬них газопроводів проходять через всі області України і Республіку Крим, що створило сприятливі умови для їх газифікації, переведення на газове паливо теплових електростанцій, металургії, машинобудування, харчової промисловості та промисловості будматеріалів, дозволило створити могутню хімічну промисловість на основі газової сировини.

Надійність роботи газотранспортної системи України забезпечується мережею підземного зберігання газу, яка є невід’ємною технологічною ланкою єдиної системи газопостачання України, призначеною для забезпечення надійності її функціонування, безперебійності подачі газу внутрішнім споживачам та транзитних передач газу. Мережа підземного зберігання газу в Україні (мал. 1) за активною місткістю посідає друге місце серед європейських країн, поступаючись тільки російській, істотно випереджаючи такі великі країни як Німеччина, Італія, Франція та Великобританія.

Актівна місткість ПГС європейських країн

Актівна місткість ПГС європейських країн

Потреба в підземному зберіганні газу в Україні, як і в більшості газоспоживаючих країн, викликана постійно зростаючим, переважно в минулому півсторіччі, рівнем споживання газу України та Європи в цілому.

Сезонне споживання газу характеризується великою нерівномірністю. Воно пов’язане в основному з кліматичними умовами, а саме різким збільшенням рівня споживання газу в холодну пору, в зимові місяці, тобто в опалювальний період, по відношенню до рівня його споживання в літній період.
Розвиток підземного зберігання газу в Україні розпочато в 1950 — 60-і роки, коли наша країна була основним газовидобувним регіоном колишнього Радянського Союзу, задовольняючи потребу в природному газі, крім внутрішніх споживачів, також споживачів Росії, Молдови, Білорусі, Литви, Латвії, а також здійснюючи експортні поставки до Польщі, Чехословаччини і Австрії. Але вже в той час, при наявності достатніх власних ресурсів, в зимовий період відчувалось недостатнє постачання газом великих міст, зокрема столиці Києва, а також Львова та інших міст.

В той час повсюдно в Європі та в світі при відсутності поблизу столиць чи інших великих центрів газоспоживання вироблених газових родовищ підземні сховища створювались на базі водоносних структур. Пошуки сприятливих для створення підземного сховища структур для Києва були розпочаті ще в 1959 році. В результаті проведених розвідувальних робіт були вибрані Олишівська і Червоно-партизанська структури в сусідній Чернігівській області. 25 травня 1964 року розпочато дослідне закачування газу в бат-байоський водоносний пласт Олишівської малоамплітудної структури. Цю дату і прийнято вважати за початок практичних робіт з створення в Україні підземного зберігання газу. Отже, підземному зберіганню в ці дні виповняється рівно 40 років.
Другим в Україні сховищем, теж створеним на базі водоносної структури, стало Червонопартизанське, дослідне закачування газу в яке розпочато в 1968 році.

Початковий період розвитку підземного зберігання газу в Україні з використанням водоносних структур практично збігається із світовою практикою в підземному зберіганні газу.
З    подібним    станом    — відсутністю вироблених газових чи нафтових покладів поблизу великих міст чи інших центрів газоспоживання — при створенні підземних газосховищ працівники газової промисловості зіткнулися майже одночасно в низці країн (штати Іллінойс і Айова в США, район Парижа і центра Франції, райони Москви і Ленінграда в Росії, Києва в Україні, дещо пізніше Мінська — в Білорусі, Риги — в Латвії, Ташкента — в Узбекистані). Якщо вважати, що першим взірцем використання чисто водоносної куполоподібної структури-пастки пластової водонапірної системи став класичний приклад сховища Хершер біля Чикаго, в яке промислове закачування газу розпочато в 1953 році, а закачування газу в Олишівську структуру — в 1964 році, то початковий період розвитку підземного зберігання газу в Україні на базі водоносних структур здійснювався практично одночасно із загальноєвропейським і світовим.

Виведення на проектні показники згаданих ПСГ дозволило в найбільш холодний зимовий період забезпечити 40% загальної потреби Києва в природному газі і докорінно покращити надійність його газопостачання.

Подальший розвиток підземного зберігання газу в Україні поряд із розширенням зберігання газу в згаданих ПСГ базувався переважно на використанні вироблених покладів газових родовищ і був викликаний потребою забезпечення надійності експорту газу до центрально — та західноєвропейських країн. Таким умовам відповідали значно вичерпані газові поклади Угерського і Опарського, а згодом і Дашавського газових родовищ, розташованих недалеко від західного кордону в безпосередній близькості від основних експортних магістральних газопроводів.

Проте технологічне проектування та перші дослідні роботи зі створення підземних газосховищ на основі вичерпаних газових покладів в Прикарпатті розпочато ще раніше. У 1963 році у Дрогобицькому проектно-конструкторському і технологічному інституті під керівництвом інженера Солецького О.В. складено проект до-розвідки Дашавського родовища. В ньому передбачалось переведення вироблених покладів «Е» і «Г» згаданого родовища в режим газосховища для закачування супутнього газу з Долинського нафтогазового родовища з метою якнайповнішої утилізації надлишків його в літній період.

В 1973 році розпочато роботи із створення ПСГ для регулювання газопостачання м. Львова з використанням виробленого покладу «Е» Дашавського газового родовища. Пізніше сховище розширено за рахунок приєднання потужнішого горизонту «Г». В 1979 році розпочато дослідно-промислове закачування газу для створення додатково Опарського і Богородчанського ПСГ в Прикарпатті. Проте найбільшим введеним в цьому регіоні ПСГ є унікальне Більче-Волицько-Угерське, створене в 1983 — 1992 роках на основі двох взаємодіючих покладів XVI горизонту Більче-Волицького і Угерського родовищ.

Паралельно проводились роботи зі створення ПСГ і в інших регіонах. Так, в 1973 році розпочато створення Краснопопівського ПСГ в Донецькому регіоні для надійного забезпечення газом Лисичанського промвузла в Луганській області, в 1987 році розпочато спорудження Вергунського ПСГ для м. Луганська та прилеглих споживачів Донецької системи газопроводів.

В 1983 році розпочато створення Глібівського ПСГ в Криму, в 1986 році — Пролетарського ПСГ (І черга, горизонт «М») в Дніпропетровській області. Для покращення газопостачання північно-східного регіону та споживачів Київської системи газопроводів створюються Солохівське ПСГ в Полтавській (1987р.) та Кегичівське в Харківській (1988р.) областях.

В результаті проведеної великої цілеспрямованої роботи Україна має потужну систему підземного зберігання газу — важливу технологічну ланку діючої газотранспортної системи країни, здатну забезпечити надійність як внутрішнього газопостачання, так і транзитного транспортування газу. Навіть при неповному використанні потенціальних можливостей ПСГ України, надходження з них газу в газотранспортну систему в осінньо-зимові періоди останніх років становило близько 20% від усього транспортованого, і 40 — 45% від споживаного країною газу.

Система ПСГ забезпечувала надійність постачання газом своїх споживачів при неодноразовому скороченню поставок газу з Росії.
Підземне зберігання газу в Україні має два призначення: для внутрішніх споживачів та зовнішнього споживання. Як зазначено вище, навіть у разі неповного використання потужностей діючих ПСГ, надходження з них газу може забезпечити понад третину потреби внутрішнього споживання газу, а при відповідному накопиченні ресурсів надходження його з ПСГ може бути збільшено вдвічі.

При розгляді зовнішнього використання мережі ПСГ України треба відзначити в першу чергу унікальність сприятливих умов нашої країни для резервування запасів газу континентального значення, пов’язаних з географічним розташуванням.

Другою особливістю, сприятливою для функціонування мережі ПСГ європейського значення є наявність достатньої, практично необмеженої місткості підземних резервуарів газових (газоконденсатних), а із збільшенням потреби — і нафтових родовищ, в основному значно вироблених, що мають сприятливі умови для ПСГ (відносно невелика глибина залягання продуктивних пластів, їх високі геолого-фізичні параметри, достатня герметичність).

Система ПСГ забезпечувала надійність постачання газом своїх споживачів при неодноразовому скороченню поставок газу з Росії.
Підземне зберігання газу в Україні має два призначення: для внутрішніх споживачів та зовнішнього споживання. Як зазначено вище, навіть у разі неповного використання потужностей діючих ПСГ, надходження з них газу може забезпечити понад третину потреби внутрішнього споживання газу, а при відповідному накопиченні ресурсів надходження його з ПСГ може бути збільшено вдвічі.

При розгляді зовнішнього використання мережі ПСГ України треба відзначити в першу чергу унікальність сприятливих умов нашої країни для резервування запасів газу континентального значення, пов’язаних з географічним розташуванням.

Другою особливістю, сприятливою для функціонування мережі ПСГ європейського значення є наявність достатньої, практично необмеженої місткості підземних резервуарів газових (газоконденсатних), а із збільшенням потреби — і нафтових родовищ, в основному значно вироблених, що мають сприятливі умови для ПСГ (відносно невелика глибина залягання продуктивних пластів, їх високі геолого-фізичні параметри, достатня герметичність).

Україна в цьому відношенні має перевагу над іншими країнами, що споживають російський газ (Польща, Словаччина, Угорщина, Югославія, Чехія, Австрія, Італія, Болгарія, Румунія, Молдова, Греція, Туреччина), який проходить транзитом через газотранспортну систему України. При цьому ми маємо позитивний досвід у зберіганні газу для Польщі, Угорщини, Словаччини. Ще на початку 90-х років за рахунок ПСГ заходу України здійснювалось регулювання постачання Білорусі і навіть частково Росії в обсязі 5 — 5,5 млрд. м3 за сезон. В останні роки в ПСГ України щороку закачується 14—16 млрд. м3 газу.

У зв’язку із зменшенням питомої ваги транзиту російського газу через українську систему газопроводів і збільшення його частки через інші, в обхід України, газопроводи, велике значення ПСГ (особливо в західній частині країни) зберігатиметься і надалі. Враховуючи, що будівництво і особливо формування запланованих ПСГ вздовж білорусько-польського коридору транзиту російського газу вимагають тривалого часу, що становить 5—6 років, використання західного комплексу ПСГ для надійного функціонування нового шляху на період його освоєння повинно бути дуже вигідним.
Зараз мережа ПЗГ України складається з 13 ПСГ (мал.2), створених в пористих пластах (два — на базі водоносних структур і 11— на базі вичерпаних газових родовищ). Загальна облаштована активна місткість її становить 34,5 млрд. м3, а після дооблаштування двох ПСГ досягне 38 — 39 млрд. м3. Сім ПСГ, тобто більше половини діючих, мають активний об’єм два або більше млрд.м3 кожне.

Створена система ПСГ підрозділяється на 4 територіальні комплекси: Західний (Прикарпатський), Північний (Київський — в районі Київської системи магістральних газопроводів), Південний (Причорноморський) — для південних причорноморських областей, Криму та частково Подніпров’я і Донецький — для Донецької системи газопроводів.

Західний комплекс в складі Більче-Волицько-Угерського, Угерського (ХІУ — ХУ гор.), Дашавського, Опарського і Богородчанського ПСГ створено в районі проходження магістральних газопроводів «Союз», Уренгой – Помари – Ужгород, «Прогрес,» Івацевичі – Долина, Київ – Захід України, Долина – Ужгород, Єлець -Кременчук – Ананьїв – Богородчани.

Він є гарантом надійності транзитних передач російського чи центрально¬азіатського газу в європейські країни, газопостачання західних областей України і прилеглих до них Молдови і Білорусі, а також транзиту російського газу в балканському напрямку. У зв’язку з уведенням газопроводу Хуст – Сату – Маре, ним забезпечується надійність поставок газу в Румунію ще з одного напрямку.

Великий активний об’єм Західно-українського комплексу, здатність заповнення і відбору з нього в широкому діапазоні можливостей створює умови для надзвичайної маневреності потоками газу для задоволення як місцевих, так і віддалених споживачів, оптимізації режимів роботи окремих сховищ, створення необхідних оперативних і стратегічних резервів газу, що дуже важливо в умовах ринкових відносин.

Київський комплекс в складі Олишівського, Червонопартизанського, Солохівського і Кегичівського сховищ теж має свою специфіку. Сховища, що входять до нього, мають основне спільне призначення — забезпечувати надійність постачання газом м. Києва та столичної області. Вони розташовані попарно в системі газопостачання: два сховища ( Кегичівське і Солохівське) сполучені з газопроводами Шебелинка – Полтава –    Київ та Єфремівка – Диканька -Київ, які продовжуються в західному напрямку через систему газопроводів Київ – Захід України, та два сховища (Олишівське і Червонопартизанське) сполучені з газопроводом Київ – Брянськ, останнє з’єднується також з газопроводом Тула – Шостка –    Київ.

Південноукраїнський комплекс підземного зберігання газу перебуває в стадії створення і поки що його основне призначення щодо надійності постачання газом Причорномор’я та Подніпров’я і транзитних передач газу балканським країнам виконується в недостатній мірі. Тільки після розширення Пролетарського ПСГ за рахунок горизонтів Б-5 і Б-9, що дозволить збільшити його активний об’єм і продуктивність в 4 рази, докорінно зміниться роль комплексу у забезпеченні регіону і прилеглих напрямків. Висока будівельно-монтажна готовність тимчасово призупиненого розширення цього сховища вимагає спільних зусиль зацікавлених сторін у її найскорішому завершенні.

Не маючи достатніх ресурсів газу для заповнення і будучи облаштованим тільки в обсязі першої черги, Глібівське ПСГ виконує поки що недостатню роль в забезпеченні надійності газопостачання Криму.

Виходячи з того, що прогнозні запаси газу в шельфі Чорного і Азовського морів, зокрема поблизу Кримського півострова, є обнадійливими, в майбутньому можна сподіватися на забезпечення цього сховища достатніми ресурсами газу, що сприятиме облаштуванню його на повну проектну потужність. Але навіть при неповному облаштуванні і частковому заповненні газом Глібівського ПСГ, газопостачання Криму в останні роки здійснювалося переважно за рахунок відбору газу з цього сховища та власного видобутку його ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Створення надлишків ресурсів газу на Кримському півострові дасть можливість Глібівському ПСГ стати регулятором газопостачання не тільки півострова, але й континентальної частини півдня України та транзиту газу в балканському напрямку. Проте навіть при поточному стані надходження ресурсів газу та існуючому облаштуванні можливе часткове використання Глібівського ПСГ для регулювання газопостачання континентальних прилеглих областей.

Донецький комплекс, до якого входять Краснопопівське і Вергунське ПСГ, виконує локальне завдання щодо надійності газопостачання Донецької системи газопроводів, а саме Краснопопівське ПСГ — споживачів Лисичанського промвузла, а Вергунське — переважно споживачів Луганська.

Для того, щоб створена потужна мережа підземного зберігання газу була надійною опорою газотранспортної системи ДК «Укртрансгаз», забезпечувала високу надійність її функціонування, необхідно шукати економічні шляхи піднесення її прибутковості, нагромадження засобів для підтримання в належному стані.

Беручи до уваги вищенаведене можна констатувати наступне:
1.    Створена мережа підземного зберігання газу за своєю активною ємністю повністю забезпечує внутрішні потреби, а також надійність транзиту газу через газот-ранспортну систему країни.
2.    Для економічної безпеки країни на основі збільшення продуктивності мережі ПСГ потрібно створити в ПСГ довгостроковий резерв газу обсягом 6 — 7 млрд. м3 (в залежності від рівня споживання газу країни).
3.    Слід завершити облаштування і розширення Пролетарського ПСГ. Збільшення активного об’єму добової продуктивності ПСГ в 4 рази дасть можливість докорінно покращити надійність    газопостачання Придніпров’я і Причорномор’я та транзит газу до балканських країн.
4.    З метою докорінного покращення газопостачання Приазов’я необхідно додатково вивчити геологічні можливості створення ПСГ в районі Маріуполя і при одержанні обнадійливих результатів створити там газосховище.

Компанією в 1999 році розроблена «Комплексна програма перспективного розвитку НАК «Нафтогаз України», яка послідовно (в міру можливостей), реалізується. Нею намічено великий обсяг робіт по поліпшенню технічного стану та ефективності підземних сховищ газу. Планується провести розширення Пролетарського, Кегичівського, Червонопартизанського, Солохівського сховищ, реконструкцію Угерського, технічне переоснащення Опарського підземних сховищ газу. Також програма передбачає заміну фізично та морально застарілих газоперекачувальних агрегатів, їх систем автоматичного керування на сучасні, прове¬дення реконструкції установок підготовки газу та інженерних мереж.

Нажмите, чтобы комментировать

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Верх