Аналітика

Тенденції навколо домовленостей між Україною та РФ в газовій сфері

Глобальна структура безпеки, що зазнала значних трансформацій та впливів під тягарем фінансово-економічної кризи, винесла на порядок денний доконану потребу цивілізаційного вибору України, її ролі та місця в майбутній світобудові. Відтак, прагнення Української Держави до реалізації своїх європейських прагнень трактується деякими глобальними гравцями як спроба  зруйнувати баланс сил, що невпинно трансформувався останніми десятиріччями.

Пркачка нефти

Прокачка нефти

Імперативне використання економіки газу як політичної зброї, способу силової дипломатії та перерозподілу сфер впливу, спричинила небачену інформаційно-креативну кампанію дезорієнтації європейської спільноти з метою дискредитувати Україну як надійного газового транзитера та економічного партнера Сходу та Заходу. Таким чином закріплюється право вето газового монополіста на суверенну політику не лише України, але й певної частини європейської політики.
Сáме тому наголошується, що нова газова криза не відповідає інтересам Росії та може статися лише з провини України. При цьому, шансів в української сторони на заперечення штучної природи нової газової кризи у світлі заяв про скорочення російською стороною обсягів транзиту
газу до європейських країн через несанкціонований відбір газу Україною майже не залишається.

Довідково: Прем’єр-міністр Російської Федерації В.Путін під час листопадового
візиту до Австрії озвучив можливий сценарій скорочення російською стороною обсягів
транзиту газу до європейських країн через відбір транзитного  газу Україною.

Водночас, світові експерти з високою імовірністю прогнозують, що сáме російська сторона готується до невиконання умов контракту на транзит та обмеження постачання газу європейським споживачам під надуманим приводом „крадіжки” українською стороною природного газу, транспортованого до Європи, оскільки умовами Контракту на транзит за відбір газу передбачаються фінансові санкції, а не „фізичне” обмеження чи припинення постачання.

Довідково:Відповідно до пункту 10.4 Контракту між НАК „Нафтогаз України” та
ВАТ „Газпром” про обсяги та умови транзиту природного газу територією України на
період з 2009 по 2019 роки, у разі відбору Виконавцем (НАК „Нафтогаз України”)
природного газу, що подається у газотранспортну систему України, увесь відібраний газ
оформлюється за Контрактом купівлі – продажу газу між ВАТ „Газпром” та НАК
„Нафтогаз України” від 19 січня 2009 року. Ціна на цей газ встановлюється у
відповідності з пунктом 4.3 статті 4 Контракту купівлі-продажу – тобто з
підвищуючим коефіцієнтом.

Положення Контракту на транзит за своїм духом неможливо розглядати як такі, що заохочують українську сторону до несанкціонованого відбору транзитного газу. Адже українська сторона транспарентно співпрацює з європейськими фахівцями щодо спільного нагляду над газотранспортною системою для уникнення голослівних і надуманих звинувачень.
Водночас відповідальність за обмеження постачання газу в Європу де-факто лежатиме на  „Газпромі”, попри звинувачення ним Києва.
В цьому ж контексті привертає увагу підписаний в рамках двостороннього енергодіалогу  Росія-ЄС 16 листопада 2009 року в Москві „Меморандум про механізм раннього попередження у сфері енергетики”.

Довідково: Документ спрямований на проведення Росією та ЄС спільних дій у
випадку перебоїв з поставками енергоносіїв в Європу, у т.ч. з вини третьої сторони.
Ключовим в меморандумі є розділ, присвячений попередженню та оперативному
реагуванню сторін на загрозу виникнення надзвичайної ситуації, пов’язаної з відхиленням
від обсягів транзиту.
При цьому, позиція країн-транзитерів може враховуватися лише за погодженням
постачальників та споживачів газу. Також не передбачено участі країн-транзитерів у
моніторингу під час надзвичайних ситуацій.

Незважаючи на послідовний піар цього документа в ЗМІ, його змістовна частина фактично обмежується визначенням кількох термінів та зобов’язанням сторін попереджувати про загрозу виникнення надзвичайної ситуації, пов’язаної зі значним відхиленням від обсягів транзиту.

Довідково: Російська сторона вважає, що до таких надзвичайних ситуацій
відносяться й несанкціонований відбір продуктів по ходу транзиту чи зі сховищ, який не
передбачений угодами постачальника та споживача.

Слід зазначити, що затримки з оплатою контрактного обсягу природного газу буде достатньо для старту „механізму раннього попередження”. І хоча цей механізм навряд чи вирішить проблеми, які можуть виникнути щодо постачання природного газу до ЄС, вінможе зробити Україну винною у порушенні режимів постачання природного газу в Європу в очах європейських споживачів, незалежно від того, хто та яким чином проводив технологічні обмеження щодо обсягів його імпорту.
Водночас, на думку експертів, для Єврокомісії цей документ важливий в аспекті отримання політичних гарантій від Росії, що та не зменшуватиме поставок газу у випадку кризових ситуацій з транзитними країнами.
Все вищезазначене свідчить про високу вірогідність штучного створення новоїгазової кризи з покладанням відповідальності за неї на українську сторону.

Про високу вірогідність штучного повторення газової кризи говориться й у
висновках американських експертів, які були озвучені колишнім Прем’єр-міністром Чехії
М. Тополанеком на ІV енергетичному форумі в Будапешті (15-17.11.2009).
Висновок про необхідність продовження підготовки країн ЄС до перебоїв з
постачання газу висловив і голова комітету Європарламенту з питань енергетики,
промисловості і досліджень Г.Ройль в інтерв’ю Deutsche Welle (25.11.2009).
Офіційний представник ВАТ „Газпром” С.Купріянов в ефірі радіостанції „Эхо
Москвы” (25.11.2009) заявив, що повністю виключити можливість повторення конфлікту
не можна. При цьому, якщо щось піде не так, то в цьому „однозначно”  буде винна
Україна.
Метою ж цих дій є неринкова конкуренція і прагнення російської сторони остаточно монополізувати шляхи транспортування енергоносіїв маршрутом „Схід–Захід”, а також поставити під контроль політику ЄС.

У відповідності до Концепції Енергетичної стратегії Росії  на період до 2030 року пріоритетними напрямами розвитку системи транспортування природного газу до країн ЄС є будівництво Північного та Південного потоків, які потребують великих витрат і необхідності участі в  їх фінансуванні європейських країн.
Водночас, сáме дискредитація України як надійного партнера може спонукати європейських споживачів до підтримки (у т.ч. фінансової) цих проектів.
Зазначений висновок, поруч із закритістю та високим градусом політизації газових переговорів, підтверджується й змістом наведеного 12 листопада 2009 року на сайті „Української правди” проекту Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністспівробітництво у газовій сфері, розробленого російською стороною.

Довідково: відповідно до цього проекту міжурядової угоди всі зобов’язання
стосуються лише однієї сторони – української, ау разі виникнення суперечок Україна
за будь-яких умов повинна забезпечити контрактний обсяг транзиту газу та
повинна відмовитися від імунітетів, передбачених внутрішнім та міжнародним
правом (зокрема, й щодо своєї власності – української ГТС, інших активів та майна). При
цьому проведення міжнародного арбітражу передбачено в арбітражному суді м.Москви.
Водночас, постачання всього природного газу на територію України
передбачається лише з території Росії, а його реекспорт забороняється. Тобто
незалежно від країни походження цього газу його постачання до України
монополізується російською стороною. При цьому, жодної вимоги до російської
ГТС, як транзитної системи, не встановлюється. Тим самим, російська сторона
обмежує для української можливість диверсифікації джерел постачання газу,
зокрема із середньоазіатських та прикаспійських країн, та заздалегідь формує
нерівноправний, диспаритетний підхід до транзиту газу через українську та
російську територію.

На думку експертів у сфері національної безпеки зазначене може свідчити про підготовку до реалізації наступного сценарію:
1. Через відсутність коштів зривається черговий платіж за імпортований природний газ.
2. Російська сторона обмежує подачу газу в Україну для внутрішнього споживання та, через деякий час, інспірує нову газову кризу, перервавши постачання газу в Європу під приводом „крадіжок” газу в Україні.
3. Це спонукатиме українську сторону до скорішого укладання міжурядової угоди у газовій сфері на умовах, максимально наближених до умов, запропонованих російською стороною.

В результаті, через 3-5 років найбільш ліквідна власність держави Україна (у т.ч. ГТС) може перейти під іноземний контроль, перш за все, російської сторони в якості плати за штрафи, виставлені відповідно до умов Контракту купівлі–продажу газу між ВАТ „Газпром” та НАК „Нафтогаз України” від 19 січня 2009 року через недобір законтрактованого обсягу газу. Експерти переконані, що останнє може бути головною частиною непрозорих домовленостей із Кремлем. При цьому, не виставлення штрафних санкцій у 2009 році, що становлять близько 4,5 млрд. доларів США, може бути як однією з частин такого сценарію, так і додатковим важелем, який спонукає Уряд України укласти міжурядову угоду на умовах, запропонованих російською стороною.

В цьому контексті позови „РосУкрЕнерго” (у т.ч. повідомлення про спір від компанії „Centergas Beteilingungs Holding AG”, яка є акціонером РУЕ), чи їх блокування з боку „Газпрому”, як акціонера РУЕ, можуть розглядатися як додатковий важіль тиску на українську сторону.

Довідково: за повідомленнями ЗМІ „РосУкрЕнерго” збільшила претензії до
Нафтогазу у Стокгольмському арбітражі до 8,26 млрд.$  за 11 млрд. куб.м газу, які були
відібрані з підземних сховищ газу в якості зарахування зобов’язань РУЕ перед
Нафтогазом, що виникли в результаті переуступки ВАТ „Газпром” прав вимоги у розмірі
1,7 млрд. доларів США.
Про необхідність вирішення питання легітимності передачі від компанії
„РосУкрЕнерго” до НАК „Нафтогаз України” прав власності на газ, що перебуває у ПСГ, в
якості зарахування зобов’язань РУЕ перед Нафтогазом, що виникли в результаті
переуступки ВАТ „Газпром” прав вимоги у розмірі 1,7 млрд. доларів США, говорилося й в
рішенні РНБО України від 10 лютого 2009 року „Про невідкладні заходи щодо
забезпечення енергетичної безпеки України”.

Головним запобіжним заходом щодо нейтралізації подібного руйнівного для української економіки і національного суверенітету сценарію має стати вчасна оплата за імпортований природний газ, оскільки саме затримка з оплатою буде ініціюючою подією будь-якого негативного розвитку подій.
На системному ж рівні головне – це забезпечити прозорість функціонування ринку газу взагалі та діяльності НАК „Нафтогаз України” зокрема. В тому числі і шляхом проведення структурних реформ в розвиток угоди між Урядом України і ЄС.

Щодо співпраці з ЄС, то Україні вкрай важливо повернутися до відкритих та зрозумілих стосунків у сфері забезпечення енергетичної безпеки України та Європи.
В цьому аспекті сáмевиконання Урядом України зобов’язань, взятих на себе в рамках Спільної заяви за результатами Спільної ЄС–Україна міжнародної конференції щодо модернізації газотранспортної системи України, підписаної 23 березня 2009 року в м. Брюсселі, має забезпечити національні інтереси України в газовій сфері та спільними з ЄС діями попередити можливі кроки російської сторони щодо обмеження обсягів транзиту газу до Європи.
Із аналогічним висновком та закликом до української сторони виступила  як американська сторона, так і ЄС (Спецпредставник США з енергетичних питань в Євразії Р. Морнінгстар та голова комітету Європарламенту з питань енергетики, промисловості і досліджень Г.Ройль).

По матеріалам РНБОУ

Нажмите, чтобы комментировать

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Верх